Поділитися


Ірпінський парнас: Максим Рильський

Кожне місто має своє, неповторне, властиве тільки йому обличчя, яке формують час, історія, люди. Таким особливим є Ірпінь, пристоличне молоде місто. Йому судилося стати «святим місцем» для української культури, і передусім – літератури.

Свого часу тут жив і творив видатний український майстер пера – Максим Рильський. Поет мешкав в Ірпені з весни 1938р. до весни 1951р. по вул. Центральній, 15.

 

В Ірпені Максим Рильський написав твори «Молодий садок», «Ніч колихала», «Димом котиться весна», «Медитації», «В моїм будиночку, В зеленім в Ірпені» та інші про місто. Тут поет перекладав сербські пісні.

Рильський доклав чимало зусиль до того, щоб перетворити свою ділянку на справжній сад із фруктових дерев та яскравих квітників.  На вогник його ірпінської дачі часто приходили друзі-письменники з Будинку творчості. На обід чи вечерю збиралося звичайно під «сикомором»  – так жартома називав Максим Тадейович великий гіллястий берест, що ріс в глибині садиби. За столом під цим деревом він любив працювати.

У 1936 році на базі колишньої дачі підприємця І.І. Чоколова створили Будинок творчості письменників за сприяння та дійової підтримки Рильського, бо за честь називатися «столицею творчості» змагалися ще палац Браницьких у Білій Церкві та маєток Рєпніних в Ірпені. Майже незаймана тоді природа заплави, лісу і селища знайшла відображення у високих зразках лірики. Показовим у цьому плані є поезії Максима Рильського, що об’єднані спільною назвою «Три ідилії». В одній з них поет ємно і колоритно описує обійстя композитора, який полюбляє працювати в саду і пригощати білок горіхами, деяких навіть з рук. Фінал вірша несподіваний: «….у місті композитора зустрів».

В Ірпені Рильський дуже полюбляв рибалити з друзями, що не могло не відобразитись у його творчості. При рибне багатство річки Ірпінь свідчать назви «Рибальських сонетів»: «Окуні», «Лин», «Коропи» і «Пліть».

Рильські після 1944 року, відбувши уфівську евакуацію, повернуться до Києва. Як свідчать підписи у віршах «Медитація» та «Напис», у листопаді Рильський знову повернувся в Ірпінь. Шокований новиною про те, що на період окупації в його будинку розмістилася поліція, письменник узявся перебудовувати садибу й потроху повертатися до творчої роботи. У той же час він готує 5-томник перекладів Шевченка російською, видає збірки «Мости» і «Братерство», у яких більшість віршів підписано «Ірпінь-Київ».

1951 року родина Рильських у зв’язку з хворобою Катерини Миколаївни залишила Ірпінь і переїхала в комфортнішу оселю на узліссі Голосіївського парку в Києві. Дачний будиночок Максим Тадейович продав сусідові по «Роліту» В.Собку. Не зважаючи на зміну локації, Ірпінь назавжди залишив відбиток у житті і творчому доробку поета.

Попри трагічні події з хворобою дружини та продажем рідного дому, Рильський до кінця життя вважав Ірпінь – «славетним селищем» та «письменницькою оазою». Саме так поет назвав місто в поезії «Андрію Малишку в полудень його віку» (1962р.)

Лягли смуги голубі

На пагорби рожеві,

У тихій радості-журбі

Вклонявся вечір дневі –

І огортала ніжна тінь

Поволі, а не зразу

Славетне селище ІРПІНЬ –

Письменницьку оазу

Ще одним фактом неосяжної прив’язаності та любові Рильського до Ірпінського краю є те, що навіть в останній період свого життя поет знаходив у своїй пам’яті теплі спогади та відбивав їх на папері.

           В прижиттєвій збірці «Зимові нариси» (1964 р.), виданій за кілька місяців до смерті, є такі рядки-спогад про дружину та Ірпінь:
Із нею ми жили в будиночку малім
У скромнім Ірпені, близенько залізниці,
І не гнівило нас, коли здригався дім
Від поїздів нічних
(воно ще й досі сниться).