Поділитися


Срібний призер Олімпійських Ігор Валерій Андрійцев: Боротьба – це унікальний вид спорту

10-12 травня в Києві відбувся XXIII Міжнародний турнір зі спортивної боротьби на честь іменитих борців та тренерів.

Одним із почесних гостей на турнірі був срібний призер Олімпійських Ігор-2012, призер чемпіонатів світу та Європи Валерій Андрійцев. Валерій уважно стежив за поєдинками, вболівав за наших спортсменів і нагороджував переможців.



Спеціально для Mixsport Валерій поділився своїми найближчими цілями, дав пораду початківцям спортсменам і пояснив, чому боротьба – унікальний вид спорту.


Довідка: Валерій Андрійцев – олімпійське обличчя Ірпеня.

Життя Валерія уже давно міцно пов’язане з Ірпенем. Тут він навчався на юридичному факультеті Національного університету державної податкової служби України (зараз Університет ДФС України). Тут, на базі спортивних секцій вишу, тренувався і тренується зараз. Саме будучи студентом в Ірпені, у 2012 р. хлопець повернувся з Лондона відомим на всю Україну срібним олімпійським призером. 





Чому ви вирішили пов’язати своє життя зі спортом, зокрема з боротьбою? Які фактори вплинули на ваш вибір?


Можна сказати, що вибору у мене не було (сміється). Мій батько в свої студентські роки займався класичною боротьбою і хотів, щоб і його син також пішов на секцію боротьби. Але, ще коли жили в смт. Козельці (Чернігівська обл.), Мене віддали на секцію легкої атлетики, тому що не було секції боротьби (сміється). Пізніше ми переїхали в м Малин (Житомирська обл.). Саме в цьому місті відбулося знайомство з моїм першим тренером Задорожним Анатолієм Олександровичем.

Перші 3 роки мені не подобалося і було нецікаво. Адже спочатку ти нічого не вмієш, всі в тебе виграють, тому що більше тебе займаються. Це дуже важкий період для кожного. Згодом, коли почав вигравати, стало подобатися. Крім того, боротьба дає більше можливостей проявити характер. Наприклад, в циклічних і силових видах спорту більше випробовуються функціональні можливості організму і є певна фізіологічна максимум, вище якого ти не стрибнеш. А в боротьбі комбінуються сила, витривалість, техніка і тактика. За рахунок цього кожен може стати олімпійським чемпіоном. Важливо тільки вірити в це.

Були моменти, коли зовсім не хотілося йти на тренування? Якщо були, то як ви з цим боролися?

Перед Олімпійськими Іграми дуже серйозна підготовка і велика увага приділяється тренувань саме на килимі. Хочеш не хочеш, змагання йдуть одне за іншим і ти постійно на килимі. Навіть тих разгрузок, що даються, іноді не вистачає. Тому, після такої напруженої спеціалізованої підготовки хочеться переключитися на інший вид діяльності. Неважливо, це інший вид спорту або активний відпочинок, або навіть піднімання свого сина з відповідною кількістю підходів і повторень як загальної фізичної підготовки. Після того, як отримав травму на Олімпійських Іграх в Ріо-де-Жанейро, у мене була тривала зміна діяльності в зв’язку з операцією. Потім я прийшов на змагання з боротьби і мені захотілося вийти на килим і самому допомогти борцям зробити прийом.
Після цього розумієш, що буває важко як в житті, так і на тренуваннях, проте боротьба є справою всього життя і потрібна як повітря.

Ваша найважливіша спортивна нагорода в житті – це олімпійська медаль?

Так звісно. Підготовка вже зрілого спортсмена до Олімпійських Ігор триває 4 роки, а взагалі до них готуєшся все життя. Олімпійська медаль – це не тільки твоя заслуга, це праця тренерів, лікаря, масажиста, спаринг-партнерів, команди професіоналів, результат підтримки держави,
Національного Олімпійського Комітету, Асоціації боротьби, меценатів, уболівальників і всіх небайдужих, які допомагають досягти такого результату.

Яка сутичка у вашій кар’єрі була найбільш емоційною та важкою?

Сутичка, коли завоював ліцензію для ваговій категорії до 96кг на Олімпійські Ігри в Лондоні на другому ліцензійному турнірі, який проходив в Китаї. Складно було як фізично, так і емоційно, оскільки, крім п’яти складних сутичок, в якій кожен спортсмен боровся як в останній раз, довелося провести додаткову шосту сутичку, щоб отримати путівку на Олімпійські Ігри. Там вже йде боротьба характерів, оскільки тіло виснажене, прийоми не виходять, сил майже не залишилося. Противник ледве стоїть на ногах, однак не здається і впирається. Залишається 20 секунд до кінця поєдинку, а тобі потрібно взяти бал для перемоги і за рахунок останніх зусиль, щоб зберегти його за ті 10 секунд, які здаються вічністю.

А у вільний від тренувань час ви займаєтеся іншими видами спорту для себе? Можливо, плаванням, їздою на велосипеді або іншими фізичними активностями?

Люблю плавати, але це також є частиною підготовки, тому що вода добре розвантажує м’язи. А в період відпочинку багато часу проводжу з сином, він гіперактивний, постійно бігає і я разом з ним, що також є зміною фізичного навантаження і швидким відновленням.

Плануєте сина віддавати у великий спорт?



Звичайно, але все поступово. Спочатку хочу віддати його на плавання, танці або легку атлетику. А вже з 10-12 років на боротьбу. Хочу дати базу, щоб у нього були всі можливості для досягнення хороших результатів. Далі все буде залежати від його бажання, тому що від справи свого життя потрібно отримувати задоволення.

Якщо синові сподобається боротьба, змогли б ви стати його тренером?

Думаю, що зміг би. Є безліч прикладів, коли батьки тренують дітей. Наприклад, Василь Ломаченко та його батько і тренер Анатолій Ломаченко. Це неперевершений дует в історії не тільки боксу, але і всього спорту. Треба прагнути до такого рівня.

Змагання яких видів спорту, крім боротьби, вам подобається дивитися як глядач? За кого вболіваєте ?

Завжди дивлюся виступи на змаганнях тих спортсменів, яких знаю особисто, і вболіваю за них. Наприклад, коли в Лондоні отримав нагороду, більш тісно познайомився з нашою боксерської dream team, де були Олександр Усик, Василь Ломаченко, Олександр Гвоздик, Денис Беринчик, Тарас Шелестюк. Дивлюся їх бої і вболіваю за них.
Також стежу за успіхами спортсменів, з якими працюю в Комісії атлетів НОК України. Наприклад, Ольга Саладуха (чемпіонка світу та Європи з легкої атлетики – прим.ред.), Георгій Зантарая (переможець і призер чемпіонатів світу і Європи з дзюдо – прим.ред.), Олена Костевич (олімпійська чемпіонка 2004 року зі стрільби з пістолета – прим.ред.)



Якщо говорити про закордонних спортсменів, які не є борцями, мені дуже подобався легендарний боксер Мохаммед Алі, а також Рой Джонс на піку своєї форми. Цікаво переглядати їх бої.

Яку пораду ви можете дати спортсменам, які тільки розпочинають свою кар’єру, і в майбутньому хочуть перемагати на престижних турнірах?

В першу чергу – це віра в свої сили і праця. Немає нічого неможливого. Єдине, що у когось є всі задатки і потрібно докласти менше зусиль, а комусь доводиться працювати набагато більше.
Головне – це робити більше, ніж твій конкурент або спаринг-партнер. Також потрібно довіряти тренеру.
І не забувати про саморозвиток. Більше читати, вчити іноземні мови.

Чи можете ви порадити займатися боротьбою не заради спортивних досягнень, а для себе? Чому?

Звичайно. Під час занять вільною боротьбою працюють всі групи м’язів. Унікальність боротьби полягає в тому, що вона гармонійно розвиває організм: хороша фізична форма, хороші рефлекси, розумовий розвиток. Перед поєдинком ти вивчаєш тактику суперника, аналізуєш, підбираєш певні прийоми. Це змушує мозок активно працювати.
Тим більше, боротьба – це те, що закладено від природи. Навіть у тваринному світі звірі борються між собою. І регулярні заняття боротьбою дозволяють застосувати це в правильному напрямку, виховувати тіло і перевіряти, хто сильніший, не застосовуючи ударів.

Крім того, боротьба – необхідний елемент самозахисту. Це те, що повинен вміти кожен.

Багато хто вважає, що боротьба – не жіночий вид спорту. Яке ваше ставлення до того, що жінки займаються боротьбою?

Коли жіноча боротьба тільки почала розвиватися, жінки змагалися занадто емоційно, навіть намагалися схопити одна одну за волосся. Зараз спортсменки досягли такого рівня, що часом приємніше подивитися жіночий поєдинок, ніж деякі чоловічі. А емоційність додає видовищності. До речі, це те, що потрібно глядачам.

Доволі часто спортсменам пропонують виступати за збірні інших країн. Як ви вважаєте, чи потрібно приймати пропозицію від іншої країни, за умови, що там буде більше можливостей для розвитку? Або краще залишитися в рідній країні і виступати під її прапором?

Це особиста справа кожного. Однак набагато приємніше, коли на міжнародній арені піднімається твій прапор, коли на весь світ лунає гімн твоєї Батьківщини, країни яка дала тобі життя, яка виховала тебе, коли радіють люди, які знають тебе і вболівають за тебе. Ці відчуття, коли стоїш на п’єдесталі і тебе переповнюють всі найкращі емоції, коли навертаються сльози, що ти сьогодні зміг викластися на максимум і виграти перемогу для своєї країни, важко отримати, піднімаючи прапор іншої країни, якщо вона не твоя.

Яка ваша головна мета на найближчий час? Успіх на Олімпійських Іграх-2020?


Так. Потрібно пройти відбір, отримати ліцензію. Тим більше, що в кожній ваговій категорії кількість учасників зменшили з 20 до 16. Тому, відбір буде більш жорстким і напруженим.

А якщо говорити про більш далеке майбутнє? Коли перестанете виступати у ролі спортсмена, чим займатиметеся?

Є певні напрацювання. У будь-якому випадку моя робота буде пов’язана зі спортом. Уже зараз перебуваю в складі Комісії атлетів НОК України, де ми працюємо над програмою для розвитку Олімпійського руху і адаптації спортсменів після завершення кар’єри. Важливо, щоб крім успіхів на чемпіонатах світу, континентальних чемпіонатах і Олімпійських Іграх у спортсменів були і інші перспективи і можливості для їх подальшого розвитку.
Хотілося б передавати свої знання і досвід, розвивати спорт в Україні, щоб наша нація була здоровою і щасливою.

Джерело: Mixsport

Інтерв’юер – Анна Кривко.

Поділитися